Bogdan-Nekonosan (bberez) wrote,
Bogdan-Nekonosan
bberez

Ковідне

Минуло два тижні від перших симптомів: легкого покашлювання, доволі типового для мене о цій весняній порі. Спершу я навіть не звернув увагу, і стривожився, коли почала підніматися температура. Коли вона досягла 38 градусів, я вже розумів, що втрапив у халепу. І ця халепа називалася коронавірусом. Лікар, котрого довелося чекати мало не весь день (в Польщі працюють телепоради, і лікар може задзвонити доволі пізно), виписав мені направлення на тест. І пошкандибав я з температурою 39 в чергу. Бо хотілося якомога скоріш пройти процедуру. В черзі стояло щось з 20 людей, і все було б нічого, якби не діти, котрих підносили нон стоп до черги. Дітей заводили надовго - одне маля застрягло мало не на півгодини. Мало не вперше я почав думати, що діти, так само як і пенсіонери, мають обслуговуватися в окремих пунктах, де для них куди більше зручностей.

Після двогодинного стояння я повернувся додому і почалася боротьба з температурою та диким кашлем. Щодня вона забирала все більше і більше сил. Фервекс (парацетамол) мало допомагав, а давлючий кашель не збивався нічим і ніяк. В кінці кінців, через знесилення, слабкість я спанікував і задзвонив до швидкої. Через гарну сатурацію (93-94) воно їхало 5.5 годин. А коли доїхало, то два лікарі запропонували мені альтернативи: або залишаюсь, або до лікарні. Вибрав друге... Мене трясло і обливало потом, оскільки я нарешті додумався взяти ібупром, котрий справився набагато краще з гарячкою, ніж фервекс.

Нову Південну лікарню, що на Варшавському Урсинові здали заледве два місяці як. Власне, частина приміщень ще зачинена. Мене запхали до кімнати з одним сусідою (приємний пан, мандрівник, так що було про що порозмовляти). В камері є санвузол з душем, і два ліжка із здоровенним пристроєм, що міряє багато чого, а головне - сатурацію. Він гидко пищить вночі, і я навчився відключати йому пищання. Окрім того в лікарні пищить все, в тому числі і виклик медсестер, тому доводилося відключати і ці глюки. Є вай-фай, але ніхто не знає пароль. Годують ніби нічогенько, але сніданок і вечеря - суцільний білий хліб, котрого я не їм. Каву дають лише по вихідним, і таку, що кавою й не назвати. Я мнясо їм, а не булки! Найтяжче - це коли тебе о 5:30 будять міряти температуру. А ліки ввечері приносять десь після 22. Виспатися практично не реально через нескінченну біганину до туалету міняти пропотілі футболки. Навіть сусід-асматик не заважав.

Але це все для користі, і за 6 днів лікарка і медсестри, дивлячись на мою нахабну мармизу, виперли геть доліковуватися вдома. Я був не проти. Тим більше, що у вівторок почали привозити нових пацієнтів, і я об'єктивно розумів - місця з киснем їм потрібніші, ніж мені.

Скажу так, всі ті дурні, що вважають, що ковіда не існує - хай запхають свою думку до дупи. Ковід є, і це не просто грип. Це важка хвороба, котра добряче витягує сили. Так що бігати так, як до, нині в мене не дуже виходить. Доводиться часто відпочивати і розраховувати свої сили. Інакше можна втрапити в халепу. Перша прогулянка за продуктами виявилася доволі дивною: йдеш собі, ніби напідпитку. Ніби легко, ніби тверезий, а трошки заносить.

Що ж, буду спостерігати за станом далі. І писати рецензії, бо коли ж, як не на лікарняному!
Tags: covid, хвороби
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments