Bogdan-Nekonosan (bberez) wrote,
Bogdan-Nekonosan
bberez

Празькі легенди. Овочевий ринок

Вздовж Каролінума до самої вулиці Целетної тягнеться Овоцна площа (або Ovocný trh або Фруктовий ринок). Вона відома з часів початку Старого Міста. В ті часи вона була частиною великого Нового ринку (Nove Trziste), котре тягнулося від вищезгаданої Целетної до Вугільного ринку вулицями Гавельською та Ритіржською. Суттєві зміни в цей район прийшли 1232 року, коли Еберхард, керівник монетного двору часів короля Вацлава І зайнявся впорядкуванням хаотичної забудови південної сторони Старого Міста. В цю частину перенесли палатки м’ясників, яєчні палатки (котрі розмістили між Овочевим та Вугільним ринками) і навіть жорна до млинів. На місці монастиря св. Гавела торгували пекарі, а гуси продавалися ближче до стін від вулиці Гавіржської ( Havířská) до Мустеку. Овочі ж, як і рибу, як і свічки для костелів, продавали власне на Овоцній. Разом це все з 1376 року називали Новим, або Суботнім ринком. Традиційна торгівля протрималася в деяких місцях аж до початку XX століття. Наприклад, тканини продавали між Каролінумом та Становим театром. Сучасна назва "Фруктовий ринок" прижилася з 1870 року.



Сам театр з’явився на ринку завдяки графу Ностріцу у 1781-3 роках. Проект доручили графу Кашпару Герману Кюнігелю, а праці проводив придворний будівельник Антон Хафенкекер.



Найскладнішим було вибити дозвіл на будівництво в настільки тісному районі. Первісно, театр виглядав дещо інакше, але за кілька реконструкцій він набув сучасного вигляду.Кажуть графу Ностріцу так полюбилася ця будівля, що він завів мініатюрну копію у своїй літній резиденції. Більше того, оригінал та копія були з’єднані підземним ходом.

Вже за чотири роки після відкриття театр набув величезної слави через те, що під час прем’єри «Весілля Фігаро» оркестром диригував сам автор, Вольфганг Амадей Моцарт. Празька авдиторія закохалася в цю чарівну музику, то ж не дивно, що завжди радісно приймала композитора. За кілька місяців він представив оперу «Дон Жуан», а в 1791 році - «Милосердя Тита». І хоча пражанам вона надзвичайно сподобалася, імператорська родина, що прибула на коронацію Леопольда ІІ на короля Богемії, сприйняла оперу досить неоднозначно. На пам’ять про Моцарта по ліву сторону від входу розмістили статую Командора авторства Анни Хроми.



В 1834 році Франтішек Скорупа представив в театрі свою «Фідловачку» на слова Йозефа Каетана Тила. Опера не отримала великого успіху, лише «Kde domov můj» полюбилася чеській громаді, при чому настільки, що після Першої Світової Війни стала основою для гімну.

З 1862 і по 1920-тий роки театр служив німецькій спільноті.

На північ від театру розкинувся згаданий Каролінум, а от з південної сторони – Коловратський палац, належить чеській аристократичній родині Коловратів. У 1670 і 1697 роках вони придбали два будинки, котрі 1725 року реконструювали у один комплекс. Проектував реконструкцію Джованні Доменіко Орсі. В часи соціалізму маєтки забрали, їх повернуто лише у 1991 році. Граф Індржих Коловрат-Краківський віддав палац за символічну плату 1 крону Національному театру. На горищі було влаштовано «Театр Коловрат». Згодом Національний театр відмовився від будівлі, але Становий театр продовжує умовну аренду для технічних приміщень.

На Овоцному ринку не так вже й багато кам’яниць. Серед них виділяється кам’яниця «У чеської орлиці» («U české orlice»), прикрашеної сграфіті авторства Міколаша Алша. Це – одна з небагатьох будівель площі, що дожила з давніх часів до наших днів. Навпроти – задній фасад торгового центру «Мислібек».



Ця площа не велика, і часом видається дещо безлюдною, особливо на фоні Целетної та На Мустку. Можливо, тому, що часом можна зустріти скелет, котрий жебракує в надії розжитися якоюсь кроною. В старі часи тут жив лікар, котрий любив досліджувати тіла померлих людей. І особливо його цікавили скелети. Він мав слугу високого росту, котрий часом допомагав робити розтини та займався побутом лікаря. А той мав до слуги чисто науковий інтерес, і запропонував викупити скелет після смерті слуги, тим більш, що той полюбляв випити і геть чисто весь заробок залишав у шинках. Така угода йому дуже сподобалася, і він охоче пристав на неї. Тим більш, що професор вже був стареньким, а хлоп заледве перетнув 20 років.

Але трапилося так, що з великих радощів він упився і помер тої ж ночі. Професору дістався скелет, а дух слуги тиняється вулицею Овоцни трх і збирає на викуп своїх кісточок, аби їх поховали, як годиться.
Tags: Легенди Праги, Прага, Прага українською, Празькі легенди, легенди Праги, легенди старої Праги
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment