Bogdan-Nekonosan (bberez) wrote,
Bogdan-Nekonosan
bberez

Mushishi Майстер Муші

Є аніми, котрі дивляться на одному подиху. Вони захоплюючі, їх переглядаєш в транспорті, за обіднім столом (якщо близькі не проти), в ліжку перед сном, замість книжки – всюди, де можна і не можна. Є аніми, якими давишся, мов позаторішньою кашею. Вони нудні, придуркуваті, або просто не цікаві, і їм приділяєш увагу лише тому, що вже почав і треба написати рецензію. Є аніми лампові, але не глибокі. Вони здатні зігріти в осінні депресивні вечори, а якщо у вас особисті трагедії, то стати гарною віддушиною. В такому випадку тепла компанія за котацу стане і вашими друзями, до котрих захочеться повернутися, і не раз. А є аніми, котрі ви буте дегустувати, мов дороге смачне вино. Їх дивишся по серії в день, може в два дні, і не тому, що ці серії нудні, ні, а тому, що вони «смачні» у всіх відношеннях. До таких анім я віднесу «Mushishi».



Уявіть собі Японію, десь XIX чи XX століття. Скоріш перше, оскільки ми не бачимо жодного сліду парових, електричних чи інших подібних пристроїв. Сільська, як правило, високогірна місцевість, куди ще не дійшли високі міські технології. Люди звичайно вдягнуті дуже традиційно, в кімоно або юкати, предмети побуту, будинки такі, в яких жили діди та прадіди. Вирощують собі рис, радіють врожаю, мають якісь свої місцеві традиції та місцеві особливості, але в цілому ми бачимо традиційну аграрну країну. В такому світі – коли багата розкішна, часом сувора природа поєднується з людською фантазією – то з’являються на світ духи. Деякі стають божествами, інші так і залишаються на маленькому рівні. Їх звати муші.



Муші, як це трактують творці серіалу, це просто інша форма життя, не схожа на нашу. Вони можуть бути шкідливі для людини, до того ж, не кожний здатен їх бачити і тим більш не кожний знає про них якщо не все, то достатньо, аби уберегти людей від небезпеки. Чи вилікувати, якщо ті уражені дією муші. Таких людей називають майстрами, і вони на вагу золота. Різновидів муші є багато (наприклад, Усобукі, котрі імітують весну, або Кумохамі, що поглинають з атмосфери воду та лід), в кожній серії серії ви зустрічатимете свій. Взагалі, можна по різному трактувати цих створінь, і якщо ви тримаєтеся глибокої християнської віри (православної, можливо, католицької – важко сказати), то для вас це будуть біси, як не крути. І в такому випадку варто віднестися до аніми, як до набору певних легенд, певного фольклористичного епосу про пригоди одної людини.



Від села до села, від гори до долини ходить Ґінко-сан. Він вдягнений на європейський зразок – у сорочку та штани, взимку в куртку. Сивий, хоча не старий. Палить цигарки. А ще Ґінко-сан – майстер муші. Муші представляють для нього науковий інтерес, і коли наш герой зустрічає складну ситуацію, в котрій задіяні духи муші, то одразу береться її розв’язувати. Видно, що він дуже досвідчений, начитаний і хоча часом потрапляє в халепу, особливо коли має справу з невідомим різновидом муші, завжди знаходить рішення.



Власне, Ґінко – єдиний герой, котрий повторюється з серії в серію, адже кожна з них – це окрема історія, з абсолютно іншими персонажами, в інших природніх, географічних, кліматичних умовах (в межах Японії, звісно). Часом з’являється Адашіно, лікар, колекціонер муші, «іншого життя» та різних подібних див, і, мабуть все. Оскільки Адашіно прив’язаний до свого місця поселення, Ґінко та інші кочові майстри є для нього джерелом постачання екземплярів. В свою чергу він теж може придатися порадою чи розказати про цікаві слухи.



В анімі прийнятий формат: «одна серія – одна історія». Це не зобов’язує вас конче переглядати весь серіал в якісь терміни, а дозволяє до нього повертатися, роблячи перерви, і при цьому ви нічого не втрачаєте. Навіть якщо зробите перерву в півроку, або спонтанно переглянете якусь серію. Кожна з них починається з підводки, котру говорить бабуся – виходить так, ніби вона розказує слухачам якусь давню історію. І так само закінчує – або коротеньким висновком, або переказує подальшу долю героїв серії. Що є безумовним плюсом, так як аніме не сприймається як стандартний типовий продукт індустрії, а скоріш ближчий до мистецтва казки.


Кожна історія – це не просто казка про муші, котрих має зловити Ґінко-сан, а коротка філософська притча про людей, про кохання, дружбу, стосунки між селянами, про забобони та відданість традиціям, про прив’язаність до дітей та людську сліпоту. От як раз ці історії – різні, і їх різноманіття робить серіал ще більш цікавим для перегляду.



Кольорове рішення, музичне оформлення, промальовка, сценарій – все зроблено та підібрано майстерно, і створює враження певної елітності, близькості до творів Міядзакі, котрий теж полюбляв використовувати персонажів міфології шінто в своїх повнометражках. Треба віддати належне, автор манґи Юкі Урушібара та режисер Наґахама Хіроші хоч і працювали під впливом маестро, все ж знайшли свій підхід до персонажів міфології. Вони не скотилися у звичайні повнометражні казочки, як автори «Мійорі та чарівний ліс» або «Лист до Момо», зуміли втриматися на рівні легенди та перекази, що заслуговує на повагу. І тим не менш, цю аніму можна дивитися і під новорічною ялинкою, і в під час виїзду в гору чи на природу (за умови, що ви не страшко і у вас не багата фантазія).



Пострілом в десятку був вибір композитора. Справді, Тошіо Масуда є майстром поєднання західних інструментів з традиційними японськими. Його можна назвати великим фахівцем в області народної музики, і коли йдеться про фольклор, то музика Масуди-сама стала доброю ілюстрацією. Спокійна, врівноважена, як та природа, як гори, як течія життя, хай навіть такого дивного, котрому не має куди поспішати.



Хоч я написав багато теплих слів до цього серіалу, все ж він не дуже пасуватиме для тих людей, котрі шукають простіших сюжетів, динаміки, лінії кохання та цуценячих хеппі-ендів. Їх тут не буде. Це не те аніме, котре оцінять школярі-куни, або більшість школярок, це скоріш аніме для дорослих людей. Навіть не зважаючи на те, що більша частина другорядних головних героїв – це хлопці. Які, нажаль, сумарно, схожі один на одного. Справді, Мушіші – не та аніма, в котрій людей розрізняють за кольором волосся чи екстравагантними зачісками. Мова йде про село, традиції, а не про день розпродажу на Хараджюку. Тому й хлопчаки, та й взагалі люди, схожі однин на одного з точки зору нашого ока, незвичного до східних типажів.



Тут навіть мови не має про оцінку, 10 з 10. Своєрідний принц в своєму жанрі.
Tags: анімація, аніме
Subscribe

  • Чистий звук

    Шямісен є одним із символів японської музичної культури, мабуть, найпростішим до освоєння струнним інструментом. То ж не диво, що його охоче…

  • Клуб настільних ігор

    Останні років 10 настільні ігри отримали нову хвилю популярності. Більше того, вони вийшли за межі виключно дитячих і успішно завоювали всі вікові…

  • Агресивна Рецуко

    Чи працювали ви в японській корпорації? Ні, не в їх європейських чи українських філіях, а справжніх японських. Де, як в анекдоті, всі приходять на 6…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments