Аполлон зі схилу

Якщо ти не відчуваєш музики - це не джаз!

Пишучи про джаз, я б не хотів починати пафосно. Цьому стилю не личить пафос, котрий часом приписують до епохи, коли джаз процвітав. Із негритянських мелодій він доріс до фешенебельних концертних залів, став ознакою гарного смаку. Так, епоху можна назвати великою, багацько імен назавжди увійшли до пантеону XX століття: Грен Міллер, Коул Портер, Джон Колтрейн, Елла Фіцжеральд, Луїс Армстронг… На батьківщині він розділився на білий та чорний, на прогресивний ,свінг, регтайм та багато інших стилей. Джаз розійшовся світом, поширився навіть на територію СССР, де з ним то дозволяли в м'якій формі, то нещадно боролися, то робили мало не класикою та надбанням, втім, повної свободи там він отримав лише в часи перебудови. Ну а в Японії як?

Та так, як і зі всім. Спершу беремо, наслідуємо, вчимося. Потім переосмислюємо, доповнюємо і перероблюємо, і це вже до Токіо їдуть зі всього світу, аби почути самобутній японський джаз, в котрому поєднані найкращі японські та американські традиції. В кінці 60-х років джаз в Японії переживав пік розквіту. Власне, про це (і не тільки про це) вам розповість аніме «Аполон зі схилу».



Collapse )

Naruto Shippuden

Є аніме-серіали, котрі тягнуться роками. На них виростають спершу старші діти, потім їх молодші братики та сестрички. Потім – їх діти. Внуки – навряд чи, але не виключено. Ці серіали тягнуться десятиліттями, в них самих виростає не одне покоління, а одна битва може тривати в нашому часі цілий рік. Не кожний з новачків береться дивитися такі серіали від початку, бо вони страшенно довгі, і не всі мають час на ознайомлення. Що ж, в свій час я з другої спроби переглянув «Наруто», про що вже писав окрему рецензію. Від того часу минув рік. За цей час я ум’яв продовження на 500 серій ,котре називається «Ураганні хроніки». Вони викликали в мене різні відчуття: від замилування до питання WTF?, і нижче спробую детально їх описати. Нагадаю, що попередній серіал закінчується тим, що наш головний герой Наруто Узумакі, котрий спершу був невдахою та аутсайдером, сиротою та людиною, котру боялися та уникали всі, разом зі своїм учителем Джірайєю пішли на навчання у далекі краї.



Collapse )

Orange - Помаранч

Час давно хвилює людей. Він невпинно просочується крізь наші пальці, зникає у небутті минулого. Він стоїть перед нами у вигляді майбутніх подій, календарем нагадує про дедлайни, дні народження та знакові дати. Він б'є по голові вранішнім будильником, він підганяє нас щохвилі. Чи може людина керувати часом. І ні – бо наука досі не винайшла жодного способу маніпуляції з цим виміром на рівні людей, і так – лише власною самоорганізованністю і здатністю обмежувати своє навантаження, не беручи зайве.



Collapse )

Штейнова брама

Аніме охоплює широкий спектр сюжетів та тем, і це не обов’язково тільки школа, повсякденність, ісекаї (тобто аніме про попаданців), гареми, айдору. Ці теми можуть ставати більш популярними в певні періоди історії, можуть сходити з п’єдесталу, і так само за ними ідуть у небуття топові серіали, свідки епохи. Епоха мех, так популярна у 90-х, наразі майже забута, куди поділися численні галактичні саги, де пік захоплення гаремниками? Безумовно, є вічні теми, так само, як вічні школярі, чи робота, а отже слайси зніматимуть в усі часи. Але є теми, котрі не є частими гостями на анімешному олімпі. Перед усім це наукова фантастика. Перш за все, її авдиторія досить обмежена певним колом відмінників та людей, котрим не байдужа наука. По друге, зняти щось цікаве та достойне досить важко, майже так само, як вивести в топ черговий ісекай в 2019 році (це після Re: Zero і Коносуби). По перше, часто наукова фантастика може стати просто нудною та не цікавою, повною математичних чи фізичних викладок, котрі змусять більшість глядачів дропнути на третій серії (якщо не з половини першої). По друге, сама по собі наука мало кого цікавить, її треба прив’язати до цікавого сюжету, такого, аби нікому не прийшло до голови порівнювати з іншими, подібними анімами. По третє, оболонка, тобто графічно-музичне оформлення – досить стереотипне ствердження, і конспірологи знайдуть підтексти та науку навіть в телепузиках.



Collapse )

Моя геройська академія

Як відомо, більшість супергероїв сучасної культури виникли завдяки стараннями двох компаній: DC та Marvel. Наприкінці 30-х, початку 40-х років вони стартували зі своїми Суперменом та Бетменом з одної сторони, та Людиною-Факелом та Капітаном Америкою з другої. Безліч екранізацій, рімейків, тонни коміксів - мабуть десь є такі фани, котрі мають всю видану продукцію. В кінці-кінців, саме американські комікси дали старт фестивалям British Comic Art Convention (1968) та San Diego Comic-Con International (1970) - прабатькам сучасних фестивалів. А чи любите ви супергеройські історії? Чи, може, у вашому серці є місце для Супермена, Спайдермена, Бетмена та інших героїв світу Marvel чи DC? А, може, щось зі світу аніме? Може, це Геройська Академія?


Collapse )

Форма голосу

Не часто в житті ми безпосередньо маємо справу з людьми, що мають певні вади. Можливо, ми їх не помічаємо, можливо, їх насправді не так багато, і в житті буває так, що людина ніколи, або майже ніколи не буде співіснувати, наприклад, з глухонімою чи сліпою людиною. Але може трапитися так, що саме у вашій школі, або школі вашої дитини з’явиться така однокласниця чи однокласник. В Україні є спеціалізовані школи для таких дітей, але хто зна, яка якість навчання в таких інтернатах? А якщо мова про Японію, де місце в подібному приватному навчальному закладі може коштувати великих грошей?



Collapse )

Я хочу з’їсти твою підшлункову

Колись люди вважали: маючи хвору печінку, треба з’їсти печінку, вони вважали, що це їх вилікує. При чому не погано було б з’їсти печінку когось близького. Давні примети давно вже віджили своє, але одного разу, одного погожого весняного дня, коли квітнуть сакури, юна Сакура Ямаучі сказала юному Харусі Шізі – я хочу з’їсти твою підшлункову!



Collapse )

Wataten

Хіккі та задроти становлять досить великий відсоток персонажів анім. Практично кожний школяр-хлопець – це хіккан, котрого не розуміють та не люблять в школі або явний аутсайдер. Якщо ж йдеться про дівчат, то тут ситуація виглядає не краще. Умару-чян та багато інших можуть бути гарними прикладами любительок домашнього затишку. Ми не беремо до уваги айдолкові чи махо-шьоджьо напрями, де головною є дівоча команда, або змішані аніми, в котрих дівчата – лише допоміжні персонажі для хлопці. Стиль шьоджьо може привести багато прикладів, де головна героїня – якась заучка-зубрилка, до котрої добивається поганий хлопець. Ну, а у випадку «Вататен! Янголятко, котре впало до мене» це косплеєрка-хіканка, для котрої навіть вийти з дому – велика проблема.



Collapse )

Дійсно, моя романтична комедія юності не вдалась!

Шкільна пора нашої юності. Хто не пам’ятає її, хто б не хотів туди повернутися? Хто не хотів би знову сидіти на уроці і мріяти про якесь далеке майбутнє, закохуватися, розчаровуватися, знову закохуватися, злитися на деяких «примітивних» однокласників, тусити, ображатися на весь світ, радіти кожній дрібниці, відкривати світ, і бути юним. Хотіли б, правда? А, коли ви ще учень, то, мабуть, мрієте вирватися з одноманітного кола занять. Інакше прекрасна шкільна пора вашої юності може і не вийти такою, якою хотілося б.



Collapse )

Празькі легенди. Таємниці Козиного п'ятачку

Найпростіше всього повертатися до костелу св. Мікулаша вулицею U Obecního dvora через площу Kozí plácek, або Козиний п’ятачок. Тут в продавали кіз. Тут якраз проходить вулиця Козі (Kozí), котру п’ятачок ділить на дві частини: верхню та нижню. Нижня, або південна, називалася Гончарною (Hrncirska), і тут працювали гончарі. Верхня, або північна, котра була під впливом Анєжського монастиря. Сучасну назву як вулиця, так і маленька площа отримали у XVIII столітті. Якщо північна частина залишилася відносно незмінною по ширині, і навіть зберегла кілька старовинних кам'яниць, то південну значно перебудували у 1902-3 роках. Сама маленька площа колись слугувала для торгівлі вугіллям, аж поки в XIV столітті не перенесли на південь Старого міста на Платіз (нинішня Uhelný trh).



Collapse )