Безтурботні часи (Non non biyori)

Вітавнявчко! Ви хотіли б на мить поринути у дитинство? Згадати, як файно гралося у бабусі в селі (в перервах між сапанням картоплі та збиранням вишень), згадати ті безтурботні дні, коли гралося весело, батьки були молодими і так далі за списком ностальгуючої людини. Для цього зовсім не обов’язково брати келишок винця чи зустрічатися з однолітками і поринати у спогади. Варто лише в недільний ранок посадити своїх дітей на канапу (якщо вони у вас є), або кохану людину, або й сісти самому чи самій - і переглянути “Безтурботні часи” (Non-non byouri).
Дія всіх трьох сезонів відбувається у фікційній місцевості Асахіґаока. До однієї школи ходять кілька учнів різного віку. Більшість з них - це дівчата, хлопець лише один. Всі вони займаюся у одному спільному приміщенні під наглядом вчительки. Видно, що школа колись мала більше учнів, але на даний момент їх четверо. В першій серії приходить новенька, Хотару Ічіджьо, і власне весь перший сезон вона є головною героїнею. Загалом це миле дівча, котре має творчі захоплення, а також чудово вміє фанатіти від свого нового семпая.



Collapse )

Nekopara

Ви любите кицькодівчат? Більшість анімешників вам скажуть: як можна не любити некодівчат! Вони милі, вони подобаються багатьом, хіба що собакодівчата мають до них певні претензії, відомі тільки представникам Canis familiaris. Вченими помічено, що любов до кицькодівчат зростає після перегляду серіалу “Котячий рай” (Nekopara). Але це не точно. Принаймні, на мене це не подіяло так, як на це чекають творці серіалу.



Collapse )

Празькі легенди. Панкрац

Неподалік від станції метро «Pražského povstání» на перетині вулиць Na Pankráci та Sinkulova в невеликому сквері знаходиться костел святого Панкраца, котрий і дав назву місцевості. В XI столітті на місці скверу був цвинтар села Крушина. Поряд стояла собі романська ротонда, котра слугувала Крушині парафіяльним храмом. Згодом її перебудували в готичному стилі. Однак, костелу не щастило. Спершу його пошкодили під час Вишеградської битви 1420 року, а шведська облога 1648 року остаточно перетворила будівлю в живописні руїни. Єзуїти, котрим передали ці землі, доклали великих зусиль для відбудови. Поряд вони поставили дзвіницю, до котрої помістили давній дзвін, відлитий 1505 року майстром Варфоломієм Празьким. Після скасування ордену церква використовувалася в якості порохового складу, однак пізніше її переосвятили і перетворили на те, з чого починався нелегкий шлях цього храму – парафіяльного костелу.



Collapse )

Дівчинка-вбивця - Gunslinger Girl

Ви любите Італію? Хотіли б там побувати? Втім, в умовах коронавірусу це дещо проблематично. Але відчути дух цієї країни вам допоможе серіал “Дівчинка-вбивця”, про перший сезон котрого ми і поговоримо. Уявіть собі, що існують таємні спецрозділи, де, окрім досвідчених бійців в операціях беруть участь малі дівчата. Їх відбирають після різних катастроф, лікують та змінюють і тренують так, аби вони могли виконувати складні завдання. З живої людини виходить такий собі робот-лялька, ніби бездушна, мов машина, ніби відморожена. До кожної приставлено співробітника, котрий фактично є наставником і опікуном у одному флаконі. Чи це тільки здається на перший погляд?



Collapse )

Крізь сльози я прикидаюсь кішкою

В світі повнометражних аніме є певна категорія, призначена для молодих дівчат. Тон і моду в свій час задав Хаяо Міядзакі, традицію підтримав Макото Шінкай, а далі понеслася річечка з дівочих сліз. Свій струмочок до цього потоку вирішив додати і знаний майстер Сато Джюнічі, коли взявся за “Крізь сльози я прикидаюсь кішкою”. А коли сценарій береться писати сама Марі Окада - готуйте велику пачку хусточок.



Collapse )

Туга Франчески

Рід вампірів де ля Клер бере початки в ранньому середньовіччі. Деякі з предаставників родини надавали таємні послуги монархам, інші жили непримітним життям. Треті жахали околиці родового замку своєю некерованою поведінкою, четверті ж були в пошані в суспільстві. До останніх належав дід Франчеки Ульріх V. Певний час він навіть виконував роль бурмістра Лялькового Містечка, але через плітки змушени був полишити службу. Ульріх справді часом пив кров, але лише із закорінілих злочинців, і ніколи не доводив людину до смерті. На жаль, плітки привели до Містечка кількох мисливців за вампірами. І в одну ніч вони влаштували полювання, в результаті котрого дід Франчески загинув. Залишився лише один портрет, виконаний міським художником. І часом Франческа приходить до нього, аби тужити. А тоді згадує вірші Поля Верлена.



Collapse )

Празькі легенди. Південні сади Граду та Старі Замкові Сходи

Rоли ви вийдете з території Граду через браму Чорної Вежі, перед вами простягнуться вниз Старі Замкові Сходи. Вони ведуть в напрямку станції метро «Малостранська». Зазвичай потік туристів прямує прямо вниз, але ми на хвилю затримаємося. По лівій стороні за огорожею тягнеться місцевість, котра називається «Na Opyši» на честь невеликого палацику. Там ховаються виноградники, історія котрих бере початок з 908 року. Їх заклав сам святий Вацлав, однак це вино не було призначено для широкого ужитку. Його використовували переважно для потреб християнських богослужінь та обрядів.



Collapse )

Не може моя сестра бути такою милою

Є такі майстри манґи, котрі чудово себе почуваються в рамках одного жанру. Цукаса Фушімі спеціалізується на історіях стосунків братиків і сестричок. Найвідомішим його твором є “Ероманґа сенсей”, але сьогодні мова піде про більш ранній, і на мою думку дещо кращий твір “Не може моя сестра бути такою милою” (Ore no Imouto ga Konna ni Kawaii Wake ga Nai). Суть історії доволі проста: 17-річний Кьоске Косака мешкає в Токіо разом з батьками та молодшою сестрою. От тільки з нею в нього добрих стосунків не виходить від слова взагалі. Дівчина не сприймає свого брата, ставиться до нього зневажливо, хоча явної причини тому немає. Це можна було б пояснити тим, що вона - починаюча модель і зоряність трохи закрутила їй голову (як це часто буває з молодими дівчатами). Аж поки братик не знаходить диск “Зоряна відьма Меруру”, в середині котрого був диск з грою “Кохаймося із сестричкою”. І виявилося, що наша Кірін - прихована отаку.



Collapse )

Ковідне

Минуло два тижні від перших симптомів: легкого покашлювання, доволі типового для мене о цій весняній порі. Спершу я навіть не звернув увагу, і стривожився, коли почала підніматися температура. Коли вона досягла 38 градусів, я вже розумів, що втрапив у халепу. І ця халепа називалася коронавірусом. Лікар, котрого довелося чекати мало не весь день (в Польщі працюють телепоради, і лікар може задзвонити доволі пізно), виписав мені направлення на тест. І пошкандибав я з температурою 39 в чергу. Бо хотілося якомога скоріш пройти процедуру. В черзі стояло щось з 20 людей, і все було б нічого, якби не діти, котрих підносили нон стоп до черги. Дітей заводили надовго - одне маля застрягло мало не на півгодини. Мало не вперше я почав думати, що діти, так само як і пенсіонери, мають обслуговуватися в окремих пунктах, де для них куди більше зручностей.

Після двогодинного стояння я повернувся додому і почалася боротьба з температурою та диким кашлем. Щодня вона забирала все більше і більше сил. Фервекс (парацетамол) мало допомагав, а давлючий кашель не збивався нічим і ніяк. В кінці кінців, через знесилення, слабкість я спанікував і задзвонив до швидкої. Через гарну сатурацію (93-94) воно їхало 5.5 годин. А коли доїхало, то два лікарі запропонували мені альтернативи: або залишаюсь, або до лікарні. Вибрав друге... Мене трясло і обливало потом, оскільки я нарешті додумався взяти ібупром, котрий справився набагато краще з гарячкою, ніж фервекс.

Нову Південну лікарню, що на Варшавському Урсинові здали заледве два місяці як. Власне, частина приміщень ще зачинена. Мене запхали до кімнати з одним сусідою (приємний пан, мандрівник, так що було про що порозмовляти). В камері є санвузол з душем, і два ліжка із здоровенним пристроєм, що міряє багато чого, а головне - сатурацію. Він гидко пищить вночі, і я навчився відключати йому пищання. Окрім того в лікарні пищить все, в тому числі і виклик медсестер, тому доводилося відключати і ці глюки. Є вай-фай, але ніхто не знає пароль. Годують ніби нічогенько, але сніданок і вечеря - суцільний білий хліб, котрого я не їм. Каву дають лише по вихідним, і таку, що кавою й не назвати. Я мнясо їм, а не булки! Найтяжче - це коли тебе о 5:30 будять міряти температуру. А ліки ввечері приносять десь після 22. Виспатися практично не реально через нескінченну біганину до туалету міняти пропотілі футболки. Навіть сусід-асматик не заважав.

Але це все для користі, і за 6 днів лікарка і медсестри, дивлячись на мою нахабну мармизу, виперли геть доліковуватися вдома. Я був не проти. Тим більше, що у вівторок почали привозити нових пацієнтів, і я об'єктивно розумів - місця з киснем їм потрібніші, ніж мені.

Скажу так, всі ті дурні, що вважають, що ковіда не існує - хай запхають свою думку до дупи. Ковід є, і це не просто грип. Це важка хвороба, котра добряче витягує сили. Так що бігати так, як до, нині в мене не дуже виходить. Доводиться часто відпочивати і розраховувати свої сили. Інакше можна втрапити в халепу. Перша прогулянка за продуктами виявилася доволі дивною: йдеш собі, ніби напідпитку. Ніби легко, ніби тверезий, а трошки заносить.

Що ж, буду спостерігати за станом далі. І писати рецензії, бо коли ж, як не на лікарняному!

Каґуя хоче, щоб їй зізналися

Шкільна пора - найкращий час для можливостей. Ви ще не маєте над собою тиску обов'язків по роботі, в родині, над вами не висять кредити, батьки ще як правило здорові і працюють, забезпечуючи ваше життя. А в школах, особливо японських, кожний може проявити себе, на приклад, в студентській чи учнівській раді старшої школи. Якщо ви думаєте, що життя студради - це суцільні обов'язки і справи (і часом розваги), то герої аніме "Каґуя хоче, щоб їй зізналися ~Війна любові та розуму геніїв~" поширять ваші знання. Адже студрада - це ще й поле для битви між президентом та віцепрезидентом.



Collapse )